 |
|
| ||||||||
| Хронологiчно | ||||||||
 | | | ||||||
yagshamash [Останнi 20 месаг]
№ 1738880 вiд 2026-01-07 18:31:23
berehon
№ 1738871
Окей, босу хотів залишити на потім, але раптом повалив сніг у Ліоні, то я вихід відкладаю. Напишу трохи тепер.
Я - великий фан Бразилії і її музики (далеко не лише боси). З 1997 року був там понад 10 разів. Щоправда, востаннє вже давно: 2015 року.
Як це не дивно, у Бразилії боса не дуже популярна. Це така собі нішева музика, що виникла за часів військової диктатури. Чуваки й дівчата грали і співали тихенько по хатах. Тому, власне, це така “тиха” музика, що і грається, і співається досить тихо. Її спочатку виконували лише під гітару. Музиканти боси були ліваками, і багато з них змушені були за хунти виїхати. Тож боса стала популярною в Європі й Америці, а не на батьківщині. Я сам був на концертах майже виключно в Лондоні: Жилберту Жил, Бебел Жилберту (дочка Жоао Жилберту), Маркус Валле (кілька разів), Вінісіус Кантуарія, Ніна Міранда. Ну й “асоційовані” тропікалісти і мішані: Каетану Велозу, Том Зе тощо.
А в Ріо я був лише на концерті англійки Джейн Біркін, що має альбом боси. Вона загалом у совку була відома як акторка (знімалася у фільмі з П'єром Рішаром, що в сові перекладався як “Нє упускай із віду”). Але у Франції вона була знаменита ще й як співачка (вона була дружиною леґенди музики Сержа Ґензбура) й тоді у Ріо співала. Я мав нагоду як журналіст із нею поговорити після концерту. Сказала, що боса її завжди надихала, і що подумає, чи не записати ще один альбом боси :).
З босою я виховувався на Томі Жобімі, Шико Буаркі, Жоао Жилберту, Серджіу Мендесі, Жилберту Жилі (ну, цей грав і грає далеко не лише босу).
Була леґенда, що “Дівчина з Іпанеми” постала з реальної історії. Наче, Том Жобім і Вінісіус де Мораес сиділи у барі і справді побачили ту дівчину. Вона пливла повз, а в усіх відвисала щелепа (там таких дівчат досить багато у Ріо :). Відоме навіть її ім'я - Елоїза. Їй тоді було 17 років. Кажуть вона досі жива і мешкає в тій таки Іпанемі. Я коли був у Ріо вперше, на другий таки день пішов шукати цей бар, що тепер так і називається Garota de Ipanema. Коли знайшов, це було нереальне відчуття піднесення.
Щодо композицій - то мені подобається практично все. Але тексти найбільше Шико Буаркі. Він справжній поет. Прозу теж пише дуже гарну (читав роман “Будапешт” - надзвичайно цікавий). O que sera - одна з найулюбленіших його речей, Construcao теж класна. В Жобіма й Жила вся творчість. Нині із живих Валле й Бебел і далі концертують. Валле вже за 80, а виглядає, як пацан. Роки три тому був на його концерті у Ліоні. Десь так.