 |
|
| ||||||||
| Хронологiчно | ||||||||
 | | | ||||||
PEPSI (Merkury) [Останнi 20 месаг]
№ 1741331 вiд 2026-02-17 21:38:34
Трактат «Притримуйтесь гігієни»
Епіграф:
Післявоєнна ФРН (Західна Німеччина) була ареною активної діяльності радянських спецслужб (МДБ, потім КДБ) та їхніх німецьких колег із НДР (Штазі). Жертвами шпигунів КДБ ставали переважно діячі антикомуністичної еміграції, перебіжчики, співробітники західних спецслужб та особи, викрадені для вивезення до СРСР.
Основними жертвами та об'єктами операцій КДБ у ФРН були:
1. Лідери українського національного руху (Мюнхен)
Мюнхен був центром української еміграції, на яку КДБ полював особливо активно.
Степан Бандера: Лідера ОУН (б) було вбито 15 жовтня 1959 року в Мюнхені. Агент КДБ Богдан Сташинський використав спеціальний пістолет-шприц, який стріляє ціаністим калієм.
Лев Ребет:
Український публіцист та діяч ОУН (з). Був убитий тим самим агентом Богданом Сташинським у 1957 році в Мюнхені аналогічним способом (ціаністий газ). Спочатку смерть вважали природною (зупинка серця).
++++++++++++
Іван Багряний (Ульм):
Голова Української національної ради. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1992, посмертно). Відповідно до українського законодавства є борцем за незалежність України у XX столітті.
1948 року Багряний заснував Українську революційно-демократичну партію (УРДП) і відтоді протягом 15 років — до самої смерті редагував газету „Українські вісті “. Письменник був головою Виконавчого органу Української національної ради і заступником президента УНР.
Багряного було отруєно агентом КДБ, перед вильотом до США. Незадовго перед тим висувався на Нобелівську премію з літератури.
++++++++++++++++++++
2. Викрадені та перебіжчики
КДБ проводив операції з викрадення людей в ФРН, особливо у перші повоєнні роки та у Західному Берліні.
Вальтер Лінсе (Walter Linse): Антикомуністичний юрист, викрадений у Західному Берліні в 1952 році, вивезений у НДР і пізніше помер у радянській в'язниці.
Микола Хохлов: Офіцер КДБ, який відмовився вбити лідера НТС Георгія Околовича у Франкфурті 1954 року і перейшов на бік американців. Пізніше, в 1957 році, був отруєний у Франкфурті (імовірно радіоактивним талієм або полонієм), але вижив.
3. Особи, які стали жертвами «Пасток Ромео»
КДБ та Штазі активно використовували співробітників-чоловіків для спокушання секретарів у Бонні (ФРН) з метою отримання секретних документів. Жертвами ставали жінки, на яких після розкриття чекали тюремні терміни, а також зруйнована репутація.
4. Політична дезінформація та підрив репутації
Жертвами ставали високопоставлені політики ФРН, проти яких велися кампанії з дискредитації КДБ і Штазі (наприклад, через фальшиві документи, які звинувачують їх у роботі на ЦРУ).
Інструменти вбивств:
КДБ використав для ліквідацій у ФРН «лабораторію Камера» (12-й відділ), що створювала отрути, що не залишали слідів, та спеціальні безшумні пістолети-шприци. Робили це агенти, такі як Богдан Сташинський, який згодом здався владі ФРН, розкривши деталі вбивств.
Епіграф закінчено.
Тепер реальність. Живу в Німеччині / Ульмі овердохуя, з 1992 року. Про полювання на лідерів українського національного руху у ФРН дестиліттями чув лише краєм вуха. Але так склалося, що довелося пірнути у цю тему і ознайомитись з фактами і дієвими особами особисто. У місті є Архів КЦ табору, музей і безліч нащадків членів УНР. В Ульмі існував центр переміщених українців після 2ї світової, під патронатом американців, у їх зоні, тому центр після війни став прихистком для багатьох лідерів УНР. Район називався Elefantenviertel (слонячий квартал), через скульптуру слона на вході. Відомий в Ульмі квартал українців 1945-1965. Моїми співрозмовниками у різний час стали Штефан Верейко, Клаус Книш, і Лео Багряний – нащадки лідерів УНР, а також члени місцевих українських церков.
Винищення укр. лідерів проводилось масово, по всій нІмеччині з 1945 і аж по 1980-і роки. Агенти КДБ мали право на відстріл по праву переможців. Німецька поліція закривала на все очі. Справи закривались, розслідування не проводились. Такі були часи.
Залізний занавіс працював. Візи і дозволи для виїзду на за кордон аж до кінця 80-х у 99 % випадків видавались у КДБ. Тому є питання до тих, хто мав змогу виїзду до 1991 року. Це або агент, або присягнувший. «Другіє здесь не ходят».
Особливим кейсом для мене стоїть смерть, а точніше убивство, Івана Багряного агеном КДБ в Ульмі, бо це моє місто. Розмова з Лео Багряним дала картину того, що насправді відбулося.
Іван Багряний отримав візу до США, був номінований на Нобелівську премію, і вже пакував валізи. Його твори «Тигролови» і «Сад Гет¬си¬ман¬ський» описували систему радянських таборів смерті типу ГУЛАГ. Перед виїздом Іван ліг прокапатись у санаторій Блаубойрен під Ульмом. У день виписки почував себе прекрасно і повний сил, і планів. Невідомі, що зявились у санаторії, знайшли можливість до нього підійти. Після цього Івану стало зле, почали відмовляти всі органи. Він швидко помер. Німецька поліція відмовилась проводити і розтин, і розслідування. Написали нашвидкруч «проблеми з серцем», і все. Надалі поліція блокувала будь-які спроби родичів дізнатись правду. Право переможця давало КДБ право на все.
На запитання скільки таких екзекуцій було на той час, старожил укр. спільноти сказав – десятки, а по Німеччині – сотні. Люди помирали, пропадали, зникали.
До чого я веду? Є у мене тепер пунктик? Так. Це параноя? Можливо. Але вважаю, що нелишнім буде поцікавитись при нагоді у близькому і далекому оточенні, хто і як виїхав до 1991 року. А якщо це соціальні мережі – то і там теж. Чому ні? Це ж так цікаво.
Хтось відповідає істерикою. Хтось ігнорує запитання. Хтось відповідає без проблем.
Це все так помітно, що не може бути непомітним.
Це не питання неповаги. Це питання гігієни.
Ушол миЦЦа.